Молодший брат мого чоловіка зник років
lesly
offline
Молодший брат мого чоловіка зник років 7 тому.
Просто зник. Непомітно, як домашня річ що, нібито онтільки-то була поруч, на тому самому місці, ти дивишся, шукаєш її, потім перекидаєш весь дім...але так і не знаходиш. Більше ніколи не знаходиш. І пояснюєш собі, що таке не могло статися- ти не міг її загубити або викинути, що вона знайдеться...
Але її все одно нема.
Я знаю, це- дурість- порівнювати живу людину з якоюсь там річчю. Але... мені на думку спадає саме це, коли я пробую зрозуміти свої відчуття від того, що сталося.
Порівняння з річчю, що зникла сама по собі, і навіть неможливо пригадати- коли ти тримав її в руках востаннє.
Тому я не знаю. Можливо- він зник і раніше. Просто ми про це ще не здогадувалися.
Свекруха з очами, повними сліз, але стримуючи себе і пробуючи отямуватися, каже: „Я розкажу тобі одну цікаву річ.” (Я знаю, це не смішно, але роки йдуть і ми.. всі ми пробуємо щось зрозуміти. Власне детективне розслідування в сім’ї- щось на кшталт)...
-Восени 88-го Вова прийшов з роботи, зайшов прямо в кухню- в куртці і черевиках і сміючись проказав: „Ви будете сміятися, але в нас на роботі ходить плітка, що Наталка розводиться з чоловіком через мене.”
Свекруха завжди була занадто упереджена, тому вона не могла не відповісти, що, мов,- не буває диму без вогню.
Але він сміявся і далі: „Навіть якби я залишився з нею на одному острові- я б не звернув на неї уваги”...
І через 10 місяців прийшов і сказав: „Я одружуюся з Наталкою”.
Я навіть була в них на весіллі.
І навіть раз була в гостях, в старому будиночку її бабці- куди вони переїхали жити. Ще до того, як вона завагітніла.
Трохи натягнуте спілкування, як то буває між малознайомими новими родичами, але, зрештою - аке то мало значення- коли ми жили в різних містах...
Вона народила хлопчика- через рік. З пологовогу будинку їх довго не виписували, а потім стало ясно- чому. Хвороба хромосом у дитини. Даунізм.
Без ніякої причини. У цілком здорових молодих батьків.
І це- як ніби поштовх до чогось незрозумілого. До того, що Вова повністю розірвав стосунки з усіма нами і став жити в її родині.
Поїхав в Чикаго і ніколи більше не повернувся. І ніколи більше не подзвонив. І ніколи більше не дав про себе звістки.
Нікому з нас.
Ні, в тому маленькому містечку, де всі все знають- не складно провідати про те, як складається його доля. Що він забрав дружину до себе, в Америку. Що вона народила здорову доньку і тепер повернулася. Що маленький даун - відданий в спец садок-інтернат- з очей подалі...
Але як то- довідатися про власного сина- від чужих людей? збирати хрихти інформації, складаючи у пазли життя....
Священник каже, що таке не може бути випадковістю.
Приворотне зілля.
Її дитинка відповідає за то... Серед чужих людей. В тиші голодної столової. В запісяних штанцях. Мала і дурна від народження...
Просто зник. Непомітно, як домашня річ що, нібито онтільки-то була поруч, на тому самому місці, ти дивишся, шукаєш її, потім перекидаєш весь дім...але так і не знаходиш. Більше ніколи не знаходиш. І пояснюєш собі, що таке не могло статися- ти не міг її загубити або викинути, що вона знайдеться...
Але її все одно нема.
Я знаю, це- дурість- порівнювати живу людину з якоюсь там річчю. Але... мені на думку спадає саме це, коли я пробую зрозуміти свої відчуття від того, що сталося.
Порівняння з річчю, що зникла сама по собі, і навіть неможливо пригадати- коли ти тримав її в руках востаннє.
Тому я не знаю. Можливо- він зник і раніше. Просто ми про це ще не здогадувалися.
Свекруха з очами, повними сліз, але стримуючи себе і пробуючи отямуватися, каже: „Я розкажу тобі одну цікаву річ.” (Я знаю, це не смішно, але роки йдуть і ми.. всі ми пробуємо щось зрозуміти. Власне детективне розслідування в сім’ї- щось на кшталт)...
-Восени 88-го Вова прийшов з роботи, зайшов прямо в кухню- в куртці і черевиках і сміючись проказав: „Ви будете сміятися, але в нас на роботі ходить плітка, що Наталка розводиться з чоловіком через мене.”
Свекруха завжди була занадто упереджена, тому вона не могла не відповісти, що, мов,- не буває диму без вогню.
Але він сміявся і далі: „Навіть якби я залишився з нею на одному острові- я б не звернув на неї уваги”...
І через 10 місяців прийшов і сказав: „Я одружуюся з Наталкою”.
Я навіть була в них на весіллі.
І навіть раз була в гостях, в старому будиночку її бабці- куди вони переїхали жити. Ще до того, як вона завагітніла.
Трохи натягнуте спілкування, як то буває між малознайомими новими родичами, але, зрештою - аке то мало значення- коли ми жили в різних містах...
Вона народила хлопчика- через рік. З пологовогу будинку їх довго не виписували, а потім стало ясно- чому. Хвороба хромосом у дитини. Даунізм.
Без ніякої причини. У цілком здорових молодих батьків.
І це- як ніби поштовх до чогось незрозумілого. До того, що Вова повністю розірвав стосунки з усіма нами і став жити в її родині.
Поїхав в Чикаго і ніколи більше не повернувся. І ніколи більше не подзвонив. І ніколи більше не дав про себе звістки.
Нікому з нас.
Ні, в тому маленькому містечку, де всі все знають- не складно провідати про те, як складається його доля. Що він забрав дружину до себе, в Америку. Що вона народила здорову доньку і тепер повернулася. Що маленький даун - відданий в спец садок-інтернат- з очей подалі...
Але як то- довідатися про власного сина- від чужих людей? збирати хрихти інформації, складаючи у пазли життя....
Священник каже, що таке не може бути випадковістю.
Приворотне зілля.
Її дитинка відповідає за то... Серед чужих людей. В тиші голодної столової. В запісяних штанцях. Мала і дурна від народження...
Дикое Кошко
offline
Как страшно, аж мороз по коже...ну как так можна??? Все задают себе этот вопрос. А пропадают люди. потом появляются, маму его жаль - кто-кто, а она намучилась бедная, а ребенок...
На все загадки есть ответ - если не здесь, то точно ТАМ.
На все загадки есть ответ - если не здесь, то точно ТАМ.